виник після реальної події, яка сталася у серпні 1973 року в Стокгольмі (Швеція) під час захоплення банку *Sveriges Kreditbank*.

---

Історія виникнення: Захоплення банку у Стокгольмі (1973)

23 серпня 1973 року збіглий ув'язнений Ян-Ерік Ульссон захопив у заручники чотирьох працівників банку (трьох жінок і одного чоловіка) і утримував їх у сховищі протягом 6 днів (131 годину). На його вимогу поліція також привела до банку його колишнього співкамерника Кларка Улофссона.

Протягом цих днів між нападниками та заручниками виникла несподівана динаміка:

1. Захист нападників: Заручники почали сприймати грабіжників не як загрозу, а як людей, які про них піклуються (нападники давали їм одяг, їжу, заспокоювали під час паніки).
2. Страх перед поліцією: Заручники почали більше боятися штурму поліції, ніж самих грабіжників. Одна із заручниць, Крістін Енмарк, під час телефонної розмови з прем'єр-міністром Швеції заявила, що повністю довіряє нападникам, але боїться, що поліція вб'є їх усіх під час штурму.
3. Після звільнення: Коли 28 серпня поліція застосувала газ і визволила заручників, колишні бранці відмовилися свідчити проти нападників у суді, наймали їм адвокатів і навіть відвідували їх у в'язниці.

---

Хто вигадав назву?

Термін сформулював шведський кримінолог і психіатр Нільс Бейєрот (*Nils Bejerot*), який консультував поліцію під час проведення цієї операції. Спочатку він назвав це явище *«синдромом Норрмальмсторг»* (за назвою площі Normmalmstorg, де розташовувався банк). Згодом у світовій психологічній та медичній практиці закріпилася назва «стокгольмський синдром».

---

Психологічний механізм

Психіатри пояснюють цей феномен як несвідомий захисний механізм психіки:

  • Коли людина опиняється в умовах смертельної загрози й повністю залежить від агресора, її психіка намагається зменшити стрес.
  • Будь-який вияв «гуманності» з боку кривдника (наприклад, дозвіл зробити ковток води) сприймається як величезне благо.
  • Заручник несвідомо починає співпереживати мотивам нападника, вважаючи, що виконання його бажань — це єдиний спосіб зберегти життя.