відпивав холодне пиво і дивився в синє каліфорнійське небо. Йому було тридцять три. За плечима — роки роботи водієм вантажівки, кілометри гарячих автострад і розбита дитяча мрія. У тринадцять він понад усе прагнув стати пілотом ВПС США, але поганий зір поставив хрест на військовій авіації.

— Людина не може просто сидіти склавши руки, — мовив Ларрі сам до себе, розглядаючи звичайне алюмінієве садове крісло.

У його голові народився план. Не просто план — авантюра, варта дитячих ілюстрацій. Ларрі не збирався підкорювати стратосферу. Він лише хотів піднятися метрів на тридцять над власним подвір’ям, поплавати пів години у прохолодному повітрі, попиваючи пиво та поїдаючи бутерброди, а потім по черзі прострелити кілька куль з пневматичної гвинтівки й плавно повернутися на землю.

2 липня 1982 року все було готове. Ларрі прив’язав до крісла 42 великі метеорологічні кулі, наповнені гелієм, причепив до ніжок каністри з водою для баласту, надів парашут, узяв рацію, пневматичну рушницю, бутерброди та пиво.

Його дівчина та один двоюрідний брат перерізали заземлювальний канат.

Ларрі очікував плавної, вальяжної прогулянки. Натомість крісло злетіло, як ракета!

Вітер підхопив його, ніби пір’їнку. Подвір’я, будинок, вулиця та ціле місто почали стрімко згортатися в крихітну карту десь далеко внизу. За кілька хвилин садове крісло піднялося на приголомшливу висоту — майже 5 000 метрів (16 000 футів).

Температура стрімко впала до мінусової. Ларрі тремтів від лютезного холоду, а замерзлі пальці ледве стискали рацію. Він зрозумів, що опинився просто в коридорі підходу пасажирських авіалайнерів до міжнародного аеропорту Лос-Анджелеса.

Першим його помітив пілот рейсу Delta. Диспетчерська вежа Long Beach почула в навушниках збентежений голос:
— Е-е-е… Диспетчер, ми щойно пролетіли повз чоловіка. Він сидить у садовому кріслі. І… здається, у нього в руках рушниця.

За хвилину це підтвердив пілот авіакомпанії TWA. Ларрі сидів на висоті п'яти кілометрів, навколо свистів крижаний вітер, а під ногами пролітали гігантські «Боїнги».

Переборюючи страх, що від розбалансування крісло перекинуться і він впаде, Ларрі підняв пневматичну гвинтівку і по черзі вистрілив у кілька куль. Крісло нарешті почало повільно знижуватися. Але від переляку та дрижаків у руках Ларрі випадково упустив гвинтівку — вона полетіла вниз, залишивши його без «керування».

На щастя, втрачених куль вистачило для спуску. Вітер відніс його в бік міста Лонг-Біч. Знижуючись над житловим кварталом, крісло зачепилося за лінії електропередач. Звисаючі мотузки замкнули дроти, і цілий район на 20 хвилин занурився в темряву.

Ларрі Волтерс завис за кілька метрів від землі — живий, цілий, трохи замерзлий, але абсолютно щасливий.

Коли на місце події прибула поліція та офіцери Федерального управління цивільної авіації, Ларрі вже спустили на землю й одягли кайданки. Репортер, який проштовхнувся крізь натовп, викрикнув:
— Містер Волтерс! Навіщо ви це зробили?!

Ларрі подивився на спалахи камер, посміхнувся й вимовив фразу, яка назавжди увійшла в історію:
— Людина не може просто сидіти склавши руки.

Волтерс сплатив $1 500 штрафу, але здобув світову славу, ставши втіленням мрії кожної людини про свободу та абсолютну небанальність буття.